ЛозівськаЦБС



Устный журнал "Душа и легенда целой эпохи"

посвященный 75-летию со дня рождения В.Высоцкого

Еще одной звезды не стало
И свет погас.
Возьму упавшую гитару,
Спою для вас,
Слова грустны, мотив не весел,
В одну струну,
Но жизнь, расставшуюся с песней,
Я помяну.
И снова слышен хриплый голос,
Он в нас поет.
Немало судеб укололось
О голос тот,
И над душой, что в синем небе -
Не властна смерть.
Ах, черный лебедь, хриплый лебедь,
Мне так не спеть!
Восходят ленты к нам и снимки,
Грустит мотив.
На черном озере пластинки
Вновь лебедь жив...

Гениальный человек гениален во всем - это аксиома, истинность которой в очередной раз подтверждает сложная, многогранная, по-настоящему знакомая фигура нашей истории - Владимир Высоцкий.

25 января 2013 года Владимиру Высоцкому исполнилось бы 75 лет.

Рассказывая о личности Владимира Высоцкого, сложно определить нишу, которую он занимает в русской литературе.

Безусловно, поэт: тексты Высоцкого - это то, что существует вне времени. Дружба, любовь, грани "темного" и "светлого", добра и зла, духовности и мещанства.

Сотни ярких образов, цепляющих сюжетов и фраз, многие из которых "ушли в народ" (т.е. стали крылатыми выражениями).

Высоцкий - певец или, как его принято называть "автор исполнитель" - это голос, который не спутаешь ни с чьим другим. Простой, но берущий за душу аккомпанемент на семиструнной гитаре. Кстати, Высоцкий сознательно играл на расстроенной гитаре. Познакомившийся с ним незадолго до его смерти, профессиональный музыкант Зиновий Шершер вспоминал:

"Я настраивал ему гитару, очень старался, а он взял инструмент в руки и все струны немножко приспустил". - "Я люблю, чтобы она гудела...", - говорил Высоцкий.

Высоцкий - актер. И на этом поприще, благодаря выдающемуся таланту, Владимир Семенович добился высот. А главное, поистине всенародной любви. Гамлет, Глеб Жеглов, десятки других запоминающихся образов подарил нам Высоцкий, который был одинаково великолепен как на театральной сцене, так и в кинематографе.

Творчество Высоцкого это не ретро, навевающее воспоминания "о былом" старшему поколению, это целая эпоха, культурное достояние страны.

Высоцкий - та личность, которая может объединять людей разного возраста, разного достатка, с несхожими музыкальными вкусами и взглядами на жизнь.


Страница 1-я "Жизнь и судьба".

Владимир Высоцкий родился в Москве, в семье военнослужащего 25 января 1938 года. Отец - кадровый офицер, участвовал в обороне Москвы, освобождал Донбасс, с боями дошел до Берлина. Мать работала в НИИ.

Большой каретный переулок. 10-й класс. 1955 год. Скуластый, невысокий паренек с темными задумчивыми глазами - Владимир Высоцкий. Куда он идет после уроков?

К друзьям - редактировать стенгазету... В драмкружок. Или домой, где ждет только что подаренная родителями гитара и самоучитель. Или же - к книгам. По собственным совам, читал много. Читал запоем.

Если, путь прорубая отцовским мечом,

Ты соленые слезы на ус намотал,

Если в жарком бою испытал, что почем, -

Значит, нужные книги ты в детстве читал!

Окончив школу, Владимир поступает в строительный институт. Но страсть к театру берет свое, и уже через полгода он уходит из института и сдает экзамен в театральное училище.

Одна из красивых легенд о Владимире Высоцком повествует, что решение об уходе из МИСИ было принято в новогоднюю ночь, которую Высоцкий вместе с другом решил провести весьма своеобразно - за исполнением чертежей, без которых их бы не допустили к сессии. Где-то во 2-м часу ночи чертежи были готовы, но тут, якобы, Высоцкий взял банку с тушью (по другой версии - с остатками крепко заваренного кофе) стал поливать ее содержимым свой чертеж: "Все - это не мое!"

Для родителей было полной неожиданностью, что Володю приняли в школу -студию МХАТа. Приняли, несмотря на пометку одного из экзаменаторов: "Чувством ритма владеет отлично, но голосовых данных не имеет..."

В 1960 году Высоцкий успешно закончил школу-студию и был зачислен в театр им.Пушкина.

В эти годы он работает над песнями, балладами, стихами. Его песенный репертуар многообразен и глубоко народен. В песнях этих есть удивительная доброта, сила, которая помогает выстоять слабым и обрести уверенность растерявшимся. Наверное, это от того, что большинство своих песен и стихов он написал от 1-го лица, пропуская чужие проблемы через свое сердце, примеряя на себя, характеры и судьбы других людей. Не случайно и летчики, и геологи, и альпинисты, и ветераны считали его своим собратом.

"Песня о друге".


Страница 2 "Высоцкий и война"

Особое место в песенном репертуаре поэта занимают стихи и песни о войне... На вопрос, чем привлекает его военная лирика, Высоцкий ответил, что его поколение мучает чувство вины за то, что они опоздали родиться, и они своим творчеством как бы довоевывают. "У всех у нас совесть болит из-за того, что мы не приняли участие в войне. Я вот отдаю дань тому времени своими песнями", - говорил Высоцкий.

"Сыновья уходят в бой"

Война всегда будет воевать - это такая великая беда, которая на 4 года покрыла нашу землю, и это никогда не будет забываться, и всегда к военной теме будут возвращаться все, кто в какой-то степени владеет пером. А во-вторых, у меня военная семья, - говорил В.Высоцкий.

Многие свои выступления Высоцкий начинал песней:

На братских могилах не ставят крестов

И вдовы на них не рыдают,

К ним кто-то приносит букеты цветов

И вечный огонь зажигает.

Читая эти стихи, мы с трудом верим, что их написал человек, никогда не участвующий в войне. По мнению многих поэтов, военная тема в песнях и стихах Высоцкого является вершиной его творчества.

Марина Влади в книге "Высоцкий. Прерванный полет" писала: "На твоих концертах увенчанные медалями ветераны плачут, а молодые задумчивы и серьезны".


"Братские могилы"

Песни, написанные Высоцким о войне, это прежде всего, песни настоящих людей. Людей из плоти и крови: сильных, усталых, мужественных, добрых. Таким людям можно доверить и собственную жизнь и Родину."Он не вернулся из боя"


Страница 3. Гамлет 20 века.

Апрель, 1961 г. Владимир пришел в театр драмы и комедии на Таганке.

Театр был его призванием, а Высоцкий - неповторимым актером. Он абсолютно владел залом, был хозяином сцены, обладал удивительной энергией, которая как луч сильного прожектора, била в зал.

Гамлет - основная и любимая роль Высоцкого. Он просил, он кричал Любимову: "Дайте Гамлета! Дайте мне сыграть Гамлета!" И они сделали роль, которая стала для Высоцкого вершиной, любимой и в которой в свое время он не знал себе равных в Европе.

Высоцкий говорил: "Гамлет - любимая роль. Нелегко она мне далась, да и теперь выкладываешься каждый раз на пределе. Иногда кажется: ну, это в последний раз, больше не выдержу... Я не играю принца Датского. Я стараюсь показать современного человека. Да, может быть, себя".

Я Гамлет, я насилье презирал,

Я наплевал на Датскую корону, -

Но в их глазах - за трон я глотку рвал

И убивал соперников по трону.

Гамлет - тема всего творчества Высоцкого. Гамлет - это прежде всего талант. Человек, которому дано видеть больше, чем другим. А кому много дано, с того много и спросится. Это прекрасно понимал Гамлет Высоцкого. Он понимал, что невозможно играть в прятки со временем. Вот почему Гамлет не может бездействовать, хотя знает, что это приведет к его гибели.

Я прозревал, глупея с каждым днем,

Я прозевал домашние интриги.

Не нравится мне век, и люди в нем

Не нравились. И я зарылся в книги.

Мой мозг, до знанья жадный, как паук,

Все постигал: недвижимость и движенье,

Но толка нет от мыслей и наук,

Когда повсюду им опроверженье.

Гамлета Высоцкий играл 10 лет. Гамлет был последней ролью, которую поэт играл перед смертью.


Монолог "Гамлета"

Высоцкий любил людей, для них работал, не щадя себя. Одно только не умел он - работать на заказ, если внутренне не приблизиться к теме. Честность, бескомпромиссность - важнейшая черта Высоцкого - поэта мерило его таланта.

В последние годы он писал "без маски", не прикрывался образом. Писал даже не от имени своего лирического героя. Писал просто от своего "Я". Его последние стихи открывают нам трагическую фигуру Поэта. Свою судьбу он знал, знал, как и его Гамлет, о своем конце, но, как и Гамлет, не мог поступить по-другому, иначе он не был бы Гамлетом.

Звучит стихотворение "Мне судьба до последней черты"

Владимир Высоцкий и жил, как поэт (кто-то сказал, что поэт - это прежде всего судьба), и умер, как поэт, сорвавшись на самой высокой ноте.

Звучит "Посмертный монолог".

Меня не съели свиньи - бог не выдал -

Я просто раз играл и вышел в никуда.

Я столько раз играл свою погибель,

Что умер без особого труда.

Меня не одолели яд и шпага,

И прочие орудия убийств.

Я столько раз живой вставал из праха,

Что мне и мертвому кричали "Бис!"

И публика на площади гудела,

Толкаясь и досадуя слегка

На то, что задержали вынос тела

Чрезмерно после третьего звонка.

Теперь меня печатают посмертно

Изящными столбцами, как меню, -

Так будто бы звучат аплодисменты

Эффектному финалу моему.

Я пережил и двадцать шесть и тридцать,

Свой тридцать третий и тридцать седьмой...

Стихи мои! Я вам мешал пробиться,

Наверное, лишь тем, что был живой.

Звучит "Реквием" Моцарта. Перед портретом Высоцкого зажигается свеча.

Он не допел, не досказал всего,

Что было пульсом и в душе звучало,

И сердце отказало от того,

Что слишком долго отдыха не знало.

Он больше на эстраду не взойдет

Так просто, вместе с тем и так достойно.

Он умер. Да.

И все же он поет,

И песни не дадут нам жить спокойно.

Звучит песня В.Высоцкого "Кони привередливые".


Славна дочка України

(До дня народження Лесі Українки)

(Музика. Читається вірш "Без надії сподіваюсь")

25 лютого ми святкуємо день народження Лесі Українки, поетеси, яка є національною гордістю українського народу.

Щойно ми почули вірш "Без надії сподіваюсь", який можна назвати епіграфом всього життя великої поетеси. Все коротке життя Лесі Українки було сповнено такого творчого горіння, такої самобутньої жадоби роботи, зроблено в галузі літератури було так багато, що досягнутого вистачило б на життя кількох!

Будити народ до великих героїчних подвигів, світити йому серед темряви, вселяти віру в перемогу - ось в чому вбачала Леся завдання поета і літератури. Такою знає її світ (вірш "Досвітні огні").

Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно. В юнацькі роки Леся починає хворіти на туберкульоз, з яким вона боролася все життя. Це був дужий месник, сповнений гніву і ненависті.

Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може. в руках невідомих братів,
Станеш ти кращим мечем на катів,
Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою...
Зброє моя, послужи вояком
Краше ніж служиш ти хворим рукам!

Давайте разом з вами перелистаємо книгу життя Лариси Петрівни Косач. Адже безсмертна іскра Прометея запала глибоко в її серце і розгорілося ясним вогнем.

На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрівався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
Самій недовго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті!

(Вірш "мій шлях")

На диво обдарована дитина вивчає не тільки європейські мови, грецьку та латину, не тільки наповнює душу казковими враженнями чарівного волинського лісу - не по літах розвинена, вона разом зі своїми ровесниками на руїнах старовинного луцького замку влаштовує "таємничі зібрання" - їй уже тоді світить образ руанської мучениці Жанни Д"Арк.

Косачі мешкали в Києві, поряд із родинами письменника Михайла Старицького та композитора Миколи Лисенка. То були такі веселенькі часи, коли навіть українські пісні дозволяли виконувати лише французькою мовою.

"З Миколою Лисенком зв’язані в мене спогади найдорожчих молодих літ, в його хаті скільки незабутого пережито! Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати коли про мене з таким почуттям, як я тепер згадую про Миколу Віталійовича та Михайла Петровича".

(музика М.Лисенка)

Із всіх шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою і вдачею... Вони обоє були лагідні та добрі безмежно, надзвичайно стримані, терплячі та витримані, з виключною силою волі. Вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини.

Високо обдарована дівчина весь час перебувала під опікою дядька, відомого соціаліста-вигнанця Михайла Драгоманова. Її світогляд у багатьох аспектах сформувався під впливом Драгоманова. Багату бібліотеку свого дядька Леся називала "дорогий мій Сибір". Бо ж в ній була заборонена в царській імперії література і Леся годинами просиджувала в ній.

Перший в житті вірш "Надія" поетеса присвятила тітці Олені Антонівні Косач, яка була заслана за рев. діяльність. Все наступне життя поестеси було пов’язане з визвольним рухом свого народу.

Леся добре грала на піаніно. Любила твори Миколи Лисенка, Фредеріка Шопена, Людвіга Ван Бетховена. Відчуття мелодії, гармонії звуків переливалося в її літературні твори.

( вірш "Колискова")

А зараз ми послухаємо одного із улюблених композиторів Лесі Українки Петра Чайковського "Бракаролла" у класичному та сучасному виконанні.

На початку травня 1897 року в Колодяжне пішла довгоочікувана батьками звістка: "Любі моі папа і мама!... Пишу іше карандашом, щоб не нахилятися над столом, але вже сидячи в кріслі, не лежачи. Ходить я ще, звичайно, зовсім не можу..."

У такому стані Леся опинялась часто. Бувало, місяцями лежала із загіпсованими руками і ногами, прикута до набридлого ліжка. Тяжка, невиліковна хвороба із кожним роком прогресувала.

Надія на покращення здоров’я ніколи не покидала дівчину, зміцнювала її моральний дух, змушувала з подвоєною енергією боротися з недугою.

Я на гору круту кремяную
Буду камінь тяжкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать - Написала вона в найкритичніші хвилини фізичних і душевних страждань.

Поганий настрій, постійні нестерпні болі, пов’язані із загостренням хвороби, переслідували дівчину. Більшість людей, перебуваючи у такому стані, давно би впали в розпач, зневірилися. Тіль не Леся:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись.
Буду жити! Геть думи сумні!

В 1893 році побачила світ перша збірка поетеси "На крилах пісень". На той час уже лунав полум’яний заклик "Досвітніх вогнів": "Вставай, хто живий, в кого думка повстала!"

Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте!" Україна не чула такого сильного гарячого й поетичного слова, як із уст сеї слабосильної, хворої дівчини - таку оцінку дав першим поезіям молодої Лесі Іван Франко.

Якщо треба назвати Лесин твір, в якому не можливо відокремити музику від поезії, то це - "Лісова пісня" - це "пісня песень" української драматургії.

Відень. Софія. Берлін. Варшава. Прага. З цих великих європейських міст, мов перелітні птахи, долаючи на своєму шляху сотні кілометрів линули на український берег Лесині листи.

Перебучаючи за кордоном і вивчаючи культури інших народів, поетеса мимоволі порівнювала їх з народними звичаями рідного краю.

В останні роки свого життя Леся кілька разів побувала на лікуванні в стародавній країні фараонів. "Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував", - пише вона до матері. Так з’являється поетичний цикл "Весна в Єгипті".

Як відомо, найбільшим коханням усього її життя було почуття до Сергія Мержинського, активного члена соціал-демократичних гуртків.

Знайомство Лесі і Сергія відбулося в Криму, де вони лікувалися. Молоді люди зустручалися не часто, та їхнє кохання розцвітає, як вимріяна Лесею "Блакитна троянда" ( це драма-трагедія двох люблячих сердець, які гинуть через тяжку хворобу нареченої). "Це найкраще почуття, на яке я здатна", - зізнається Леся. Поодинокі зустрічі з Мержинським у Гадячі, Києві надихають Лесю на створення циклу чудових ліричних поезій, а також трагедії "Одержима".

Із спогадів друзів відомо, що Сергій з Лесею мали намір жити разом, проте не одружуватися, адже вони боялись передати дітям спадкову хворобу. Проти такого кроку рішуче повстали обидві родини, як Мержинські, так і Косачі. Леся матері, до думки якої звикла прислухатися, цього разу все ж не послухала: коли Сергію стало зовсім зле, кинула все і поїхала до Мінська доглядати коханого. Сама недужа, вона мужньо, до останнього підтримувала Сергія, не відходячи від нього ні вдень, ні вночі. Леся фактично залишається єдиною людиною, яка не кинула на призволяще Мержинського.

В листі до Ольги Кобилянської пише: "Сергій каже, що любить в мені спокій і силу волі, через те я при ньому спокійна і сильна. Не зруйную йому сеї віри в його останнього друга".

Не зважаючи на всі Лесині відчайдушні зусилля врятувати коханого, 3 березня 1901 року Сергій помирає в неї на руках. Це стало для неї найтяжчою ук житті трагедією, які вилились в поезію:

Все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!

Передбаченням прощання пройнятий вірш "Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами..."

Світле почуття до Сергія Мержинського Леся пронесла крізь усе життя.

Пережити тяжку втрату допоміг Лесі Климент Квітка, її майбутній чоловік. "Кльоні" або "Квіточці", як пестливо називала його Леся, дісталося нелегке випробування: безмежно закоханий в неї студент Київського університету був у курсі її сердечних справ. Саме Климент супроводжував змучену Лесю після смерті Мержинського на Буковину, де вона мріяла знайти душевну розраду.

В листах до матері вона пише: "Мій найближчий друг не боїться ділити зі мною мою фатальну, тяжку долю і щиро стає мені в пригоді". "Люба мамочко! Справа скінчена - ми звінчалися сьогодні о першій годині дня". Своїм "найближчим другом" називає Леся Климента Васильовича Квітку. Юрист за фахом, він був ще й невтомним етнографом, фольклористом. Любов до української пісні зєднала серця молодих. З багатьох причин Леся не бажала пишного весілля, тому вінчання відбулося скромно. Одразу ж після церковного обряду подружжя трамваєм повернулось до своєї оселі в Києві.

Мати була не в захваті від одруження дочки. Климент був хворий, до того ж був майже на 10 років молодший від неї.

В листах до сестри Леся болісно реагує на несправедливе ставлення до Кльоні, нарікаючи на надмірну материнську опіку: "Ні одна моя дружба чи симпатія, чи любов не змогли досі обійтися без сеї отруйної ревності з боку мами". На жаль, сліпа материнська любов бачить у цім союзі виключно доччину жертву - так само, як і з Мержинським...

Чи було це кохання? Навряд. Клименту Квітці не присвячено жодного вірша, не зберіглося їхне листування. Але у листах Лесі до матері, Ольги Кобилянської, сестри прозирає щира ніжність до нього: "Привикли ми до взаємної помочі, і нам обом її бракує". Леся була задоволена своїм шлюбом: "Не дуже багато подруж через 5 літ по шлюбі живуть так, як ми".

Климент Квітка довів їй свою любов - він підтримував смертельно хвору Лесю впродовж років, вона померла на його руках і лише по смерті Лесі факт самозречення і мужності цього недужочого і кволого чоловіка мусили визнати її рідні.

Климент Квітка прожив довге життя, зробив успішну кар’єру.

Понад 200 українських песень проспівала Леся Климентові, прощаючись із життям. 19 липня 1913 року в невеличкому місті Сурамі назавжди зупинилося її мужнє серце.

Через кілька днів її тіло було перевезено до Києва і 26 липня поховане на улюбленій нею Байковій горі.

Та зостаються невмирущими поезії Лесі Українки, зокрема й відомі пророчі рядки:

Ні, я жива! Я вічно буду жити!
Я в серці маю те, що не вмирає!
Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень.
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.

"Пусть звенит веселый смех"

1 апреля - никому не верь! Эта присказка известна нам с детства. День смеха в России ввел Петр І . Ему показалось, что по утрам многие из его современников выглядят какими-то угрюмыми, не умеющими шутить. День смеха, решил Петр 1, самое подходящее лекарство от этого. И вот в этот праздник юмора все начали смеяться. Здорово!

Ведь улыбка и смех - это килограммы здоровья, которые не надо получать с лекарствами, употреблять в виде витаминов. Это эликсир бодрости и положительной энергии! Медики считают, что три минуты смеха равны 15 мин. физ. зарядки.

Предлагаю вам вместе посмеяться, участвуя в юмористических конкурсах.


Коварная викторина. (Игра со словами).

1. В состав какого молочного продукта входит коровий рог? (Рог - творог)

2. Какое средство передвижения можно моментально вырезать из скатерти? (Катер - скатерть)

3. В каком цветочке разместилась целая страна? (Настурция - Турция)

4. Какая часть линейки очень быстро тает на солнышке? (Иней - линейка)

5. Какой овощ обязательно нужен для изготовления каблуков? (Лук - каблук)

6. Кто всегда живет во дворце? (Вор - дворец)

7. Какой президент живет в избушке? (Буш - избушка)

8. В каком учебном заведении всегда звучит гимн? (Гимн - гимназия)

9. Какое огромное животное занимает больше половины Китая? (Кит- Китай)

10. Какая буква, попав в икру, делает ее пожароопасной? ( Икра - искра)

11. Как зовут каждую из трех очень упрямых девочек, одна из которых никогда не выходит из комнаты, другая - из квартиры, а третья - с веранды? ( Ната - комната; Ира - квартира; Вера - веранда)

12. Какие две буквы могут мгновенно превратить будущего лыжника в камень? (Лыжник - булыжник)


Конкурс №2.

На каждый вопрос должен быть собственный оригинальный, остроумный, смешной ответ.

Например, "Что такое ухват?" ( Это "омоновец", как ухватит, как дубинкой стукнет!)


Понятно! Поехали!

1. Что такое пломбир? (Пломбир - зубной врач)

2. Кто такой Мойдодыр? (Мой до дыр - мастер по уборке)

3. Кто такой солист? ( Мастер по засолке)

4. Что такое горилка? (Горилка - дочь гориллы)

5. Что такое показуха? (Показ уха - посещение врача ухо-горло-нос)


Конкурс №3 "Путаница"

1. Яакажд укриац сайв сатесн хлатив. (Каждая курица свой насест хвалит).

2. Комсав ен сузар листосарь (Москва не сразу строилась)

3. Явос ашно не ятент. (Своя ноша не тянет)

4. Сестольм огорад бреет (Смелость города берет)

Задание: Перед вами пословицы и поговорки, написанные необычным способом. Слова в них стоят на своих местах, но буквы внутри каждого слова перепутаны. Вы должны вернуть буквы на свои места и правильно прочесть пословицу или поговорку.


Конкурс №4 "Смеховикторина".

Нужно ответить на шуточный вопрос оригинально и правильно.

1. Как разделить пять картофелин на двоих? (Сделать пюре)

2. Какой рукой лучше размешивать чай? ( Лучше делать это ложкой)

3. Кто с головой окунается в работу? (Водолаз)

4. Какой бывает лошадь, когда ее покупают? (Мокрой)

5. Кто под дождичком, не имея укрытия, не замочит волосы? (Лысый)

6. Может ли петух назвать себя птицей? (Нет, он не может говорить)

7. Каким образом можно слово "мышеловка" написать пятью буквами? (Кошка)

8. Что делает человек, встретивший во сне тигра? (Просыпается)

9. Кто может одной рукой остановить мчавшийся автомобиль? (Инспектор ДАИ)


Шуточная лотерея "Корзина жмота"

1. Любишь сладкое аль нет.

Вот вам горсточка конфет.(Конфеты)

2. Практичней выигрыша нет,

Чем целлофановый пакет. (Пакет)

3. Вам достался карандаш,

Он был ничей, теперь он ваш. (Карандаш)

4. Чтобы нос прижать любопытной соседке,

Мы вам дарим прищепку (Прищепка)

5. Я знаю, вы любите много писать,

Тогда получите вот эту тетрадь. (Тетрадь)

6. Вам открыточка досталась,

Так у нас и полагалось. (Открытка)

7. Ты со спутницей такой

Никогда не унывай:

Ею в жаркой бане

Любое место натирай. (Мочалка)

8. Протяните вашу руку -

Получите головку лука. (Лук)

9. Чтобы вас минула ссора -

Сьеште яблоко раздора. (Яблоко)


Сонце без миру не світить

(вечір – реквієм до Дня Перемоги)

Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої.

І з року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків від війни.

Та травень знов і знову нагадає,

Як із життя ішли його сини.

Буяють мирно квіти на могилах,

До сонця красного метелики летять,

А ті, кому війна зламала крила,

Священним вічним сном в могилах сплять.

Щороку у травні ми відзначаємо День Перемоги. Ти і твої батьки народилися в мирний час, і про це страшне слово "війна" ви знаєте лише з книжок, кінофільмів та спогадів літніх людей. Ти і твої однолітки навіть уявити собі не можете, яке-то велике щастя - мати над головою мирне сонячне небо!

Все менше залишається учасників війни в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм не хочеться про них згадувати.

Неможливо позбутися навязливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади.

А я щодня боюся дня,
У котрім жити перестане,
Зупиниться, натомлений від ран,
Останньої війни
Останній ветеран.

(І.Мироненко)

Що ж залишиться після них? А залишиться ПАМ’ЯТЬ, світла пам’ять про незабутніх героїв. Пам’ять людська повинна жити і лишати прийдешнім поколінням ці сторінки історії.

Сьогодні ми з вами будемо читати Велику книгу історії 1941-1945 років. Сьогодні звучатимуть пісні тих воєнних років, звучатиме поетичне слово.

Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по різному її називати - Великою Вітчизняною, Другою Світовою, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя заради щастя інших.

Пам’ятаємо, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся й хто поліг в боях.
Так вклонімось всі ми низько до землі їм,
Й квітами устелим їх тернистий шлях.

(звучить мелодія шкільного вальсу)

22 червня 1941 року - Догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі. він пив теплу росу із трав і замріяно слухав мелодію шкільного вальсу...

(мелодія вальсу переривається повідомленням Левітана про війну)

Так, двадцять друге червня 1941 року - це перший день Великої Вітчизняної війни. Саме з нього бере Велика Вітчизняна війна свій відлік довжиною у одну тисячу чотириста вісімнадцять кривавих днів і ночей...

Спинись проклятий, супостате,
На світ востаннє подивись:
За тіло матері розіп’яте
Сини на битву піднялись!
У бій пішли за наші ниви,
За ясний сміх дитячий,
За юний спів щасливий,
За славний труд гарячий.
Вперед ідіть, полки суворі,
Під прапором свободи,
За наші ясні зорі,
За наші тихі води.
Сонце палило нестерпно,
Гнулось у саду гілля:
Падали яблука в серпень,
Глухо стогнала земля,
Рвали снаряди їй груди,
Всюди гриміла війна,
падали скошені люди,
Їх не щадила вона,
Бій розгортався лютий,
Кулі, неначе град,
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди,
Впав у траву солдат.
Вибухнув поруч снаряд,
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди,
Вмер молодий солдат.
Мати довіку буде
Сина свого виглядать.
Тихо, вітри і люди,
Тихо, вітри і люди,
Син її - той солдат.

(звучить пісня "Степом, степом...", потім починає звучати мінусовка пісні "рідна мати моя")

Одержала звістку матуся,
Що син її впав за Дністром,
Поїхала мати до сина
В далекі світи із села
І білу пшеничну хлібину,
І вишитий рушник привезла.
Спинилась вона над водою,
На скелі Дністровій крутій:
Могила його під горою
І кмінь гранітний на ній.
Заплакала: "Сину, мій сину,
Як довго до тебе я йшла..."
Могилу, неначе дитину,
Руками вона обняла...
А річка шуміла невпинно,
І тихо шуміла трава,
І тільки червона калина
Тремтіла, неначе жива.
А мати стоїть на колінах
І пальці торкають граніт,
А поруч уся Україна
В скорботі із нею стоїть...

Страшні сліди залишила ця війна у всьому світі... Лише на території України в руїни та згарища німці перетворили сто чотирнадцять міст і двадцять вісім тисяч сіл...

Чотири роки... Тридцять чотири тисячі годин... дві тисячі шістсот кілометрів від Москви до Берліна...

Мало?

Дійсно, якщо літаком - то всього - на всього три години польоту, а перебіжками, по пластунськи - аж чотири роки... Довгих тяжких чотири роки...Мільйони загиблих. А скільки ненароджених дітей? А скільки залишилося вдов і сиріт?

Кривавим сном одкорчилась війна,
Літа зарубцювали давні рани,
Під кулями ворожими сповна
За тишу заплатили ветерани.
В атаки йшли не ради нагород,
Поранені страждали в медсанбатах...
За цвіт життя завдячує народ
Полеглим і посивілим солдататам.

Тисячами обелісків і братських могил нагадує і донині про себе Велика Вітчизняна війна. Вони - святиня нашої пам’яті. На меморіалі Вічної Слави завжди панує урочиста тиша. Полум’я вічного вогнища, вічна пам’ять про синів і дочок, які не повернулися з поля бою.

Перед трагічною хвилиною мовчання
Словами говорити неможливо.
Оця хвилина більше нам розкаже,
Ніж тисячі а чи мільйоні слів.
Солдатів подвиг, про який сьогодні
Дізнались ми, не вимовить словами,
А тільки серцем можна це сказати,
Але воно, на жаль, не має мови,
Лиш має біль, і тому я прошу
Солдатів пам’ять вшанувать мовчанням.

(Хвилина мовчання)


Хай козацька мудрість воскреса щоднини

Старий козацький заповіт:

"Хто помира щодня від сміху
Той жити буде до ста літ".

Сьогоднішня наша зустріч присвячена Дню козацтва, який ми з вами відзначаємо кожного року 14 жовтня.

І Почнемо ми нашу зустріч із історичної довідки. Хто ж такі козаки? Коли виникло козацтво?

Тих українських людей, що лишились безпритульними після татарської руїни і, які взявши зброю до рук, почали виходити в степ і давати відсіч татарам, прозвали козаками, що мовою східних народів означало "вільна, рухлива людина". У перші десятки літ свого існування козаки гуртувалися здебільшого біля замків князів Острозького, Вишневецького і з ними виходили битися проти ворогів. Людей, що йшли в козаки, дедалі більшало.

Одна із певних історичних дат - 1550 рік, коли козаки осіли першим кошем на Дніпрі і обрали єдиного кошового. Так виникла Січ - козацька республіка, яка була невгасною надією всього українського народу, вогнищем, де гуртувався дух і воля українців.

Загальнонаціональним ідеалом на довгі часи в Україні став запорізький козак - лицар честі й мужності, захисник Батьківщини. У ньому народ втілив своє споконвічне прагнення до волі, своє розуміння національної гідності українця.

"Козаку найперше - воля,
Козаку найперше - честь".

Козак є уособленням народного розуміння фізичної вправності, чоловічої вроди, а також високих моральних якостей - патріотизму, поваги до старших, співчуття до покривджених, почуття справедливості, товариськості, душевної щедрості й гумору.

У козацьких сім’ях прищеплювали змалку любов до матері, любов до сім’ї, любов до рідної домівки.

Давайте пригадаємо народні прислів’я та приказки.


Продовжити прислів’я:

1. Хто не слухає матір, ( той не слухає біду.)

2. Шануй батька й неньку, (то буде тобі скрізь гладенько.).

3. Як матір покинеш,( то й сам загинеш.)

4. Негідником той називається, (хто рідної домівки цурається).

5. Лучче на своїй стороні кістьми лягти, (ніж на чужині слави натягти.)

6. Свій край, (як рай.)

7. Рідна сторона –( мати, чужа - мачуха.)

8. Козацькому роду – (нема переводу.)

9. Терпи, козаче, - (отаманом будеш.)

10. "Нехай риба буде рак!" – (сказав козак.)

11. Козак з бідою, (як риба з водою.)

12. Коник підбився – (козак зажурився.)

13. Не журися, козаче, (нехай твій ворог плаче.)

14. Степ та воля –( козацька доля.)

15. Хліб та вода – (то козацька їда.)

Це лиш декілька прислів’їв про козаків. В бібліотеці є книги "Збірка українських приказок та прислів’їв". К., 2002., "Українські прислів’я та приказки. К., 1983 та інші. З ними ви можете ознайомитися в читальному залі, або взяти додому на юнацькому абонементі.

У ті часи в середовищі козаків досить рідко виникала проблема "батьки-діти", яка в наш час набула актуального значення і часто вирішується дуже болісно для обох сторін. По-перше, у ті часи сім’ї були більш згуртовані працею, а по-друге, обов’язковим елементом виховання у козацькій родині було виховання поваги до батьків, до старших.

Яскравим прикладом того, як козаки виховували в підлітків повагу до старших є епізод із роману Андрія Чайковського "Сагайдачний".

(Зачитується уривок із твору).

А взагалі, діти, в бібліотеці є дуже багато книг про козаків, про їх боротьбу з ворогами в різні періоди історії України, про козацьку державу, про гетьманів Запорізької Січі, а також багато книг про Богдана Хмельницького.

Ось перед вами книжкова виставка, на якій, як ви бачите, розмаїття книг про цей нелегкий час нашої історії.


А зараз пропонуємо вам відповісти

на питання вікторини.

1. Коли вперше в історії згадуються українські козаки?

2. (1492 р. 1654 р.)

3. Кого в Україні називали козаками?

4. (Розбійник, волоцюга, кріпак, вільний чоловік, багатий вельможа)

3. Де знаходилася козацька Січ?

( За Дніпровими порогами, у причорноморських степах, на кримському півострові)

5. Як називали приміщення, де жили козаки?

6. (Мазанка, землянка, курінь)

5. Хто був першим козацьким гетьманом?

(Хмельницький, Байда-Вишнивецький, Мазепа)

7. Кого на Січі називали козацьким джурою?

8. (Слугу, вартового, майбутнього козака, ад’ютанта)

7. Як називають козацькі судна?

(Галери, чайки, фрегати, пироги)

9. Хто зруйнував Січ?

10. (Кримський хан, Катерина ІІ, Петро І, польські магнати).

Одним із важливих елементів виховання козака було його ставлення до жінки. Те, що на Січі ні разу не було жодної жінки, навіть цариці-імператриці - історичний факт. Жоден козак не міг завести на Січ жінку, навіть матір чи рідну сестру. Та це не означало , що чоловіки були жінконенависниками. Навпаки, до жінки козаки ставилися неначе до богині, недарма їхньою покровителькою була Матір Божа.

Січ січчю, а козацькі весілля все ж наставали.

Скільки пісень склали козаки, скільки годин вони вистояли, висвистуючи, мов соловейко, під вікнами у своїх коханих, скільки гарбузів вони отримали! І все це заради жінок! Не кажемо вже про неймовірні подвиги, про які розповідаликозаки, бажаючи заслужити палкий поцілунок коханої!


(Українська пісня про кохання)

Конкурс "Пригадай пісню"

1.Несе Галя воду

2.Ой чий то кінь стоїть

3.Я ж тебе підманула

4.Мрій про мене, мрій (Ані Лорак)

5.На землі, на небі відшукаю тебе (Гайтана)

6.А небо плаче грозами (В. Козловський)

7.Я не буду плакати (Наталія Валевська)

8.Ніжно, не ніжно, але люби (Тіна Кароль)

9.Ти не моя (В.Козловський)

10.Може любов, а може ні? (В.Козловський)

Козаки особливу увагу приділяли здоров’ю та фізичному розвитку дітей. А чому? Тому, що жили козаки в умовах постійних воєн, нападів із боку турків, татар та поляків. І щоб вижити, їм просто необхідно було мати силу і витривалість. Та що значить сила без розуму?

А що ж допомогало українцям витримати, не зламатися, не зненавидіти весь світ? Звичайно, гумор!

В крові у нас козацькі гени

В душі у нас весела Січ.

Вона дарує нам натхнення

Вона співає день і ніч.

Її імення на скрижалі

Удячне людство занесло,

Бо запорожець і на полі

Жартує, ворогу назло.

Зубами недруги скрегочуть

І їх канають дрижаки,

Коли сміються і регочуть

на запоріжжі козаки.

Складають зброю супостати

І їх терзає каяття,

Бо сміх - це дух, що не зламати,

Бо сміх - це воля до життя.

Цей сміх - найбільша сила нині,

Це горді крила поколінь.

На них новітній Україні

В майбутнє линути.

Амінь.

Ну а зараз ми пропонуємо вам невеличкі розважальні конкурси, які так і називаються "Козацькі забави".


Конкурс №1 "Зліпити вареник"

Як ми уже з вами говорили раніше, жінок на Січі не було. Тож доводилось козакам і вареники самим ліпити.

Хто за 2 хвилини зліпить більше вареників. Але щоб вони були ще і красиві.


Конкурс № 2 "Швидке одягання"

Ви повинні одягнути на себе козацьке вбрання: шаравари та підперезатися козацьким поясом. Хто швидше це зробить.?


Конкурс № 3 "Розвідники".

Треба одягнути жіночий одяг. Хто швидше і правильно це зробить, той і переможе.


Конкурс №4 "Пісенний"

У конкурсі беруть участь дівчатка. Хто найбільше та найшвидше знайде пісні про козаків, той і виграє.


Конкурс № 5 "Зрозумій мене"

Учасник повинен без слів, а лише за допомогою міміки, показати речі, що були в ужитку козаків, а вам необхідно відгадати ці предмети.

Показати: булаву, бандуру, шаблю, шаравари


Конкурс №6 "Намалюй прислів’я"

Учасникам конкурсу слід намалювати прислів’я:

- Язик до Києва доведе

- Говорив Мирон рябої кобили сон

- Шукай вітра в полі

- На чужий коровай очей не поривай


Конкурс № 7 "Відгадай"

В цьому конкурсі ви повинні проявити швидкість реакції, ерудицію, знання української мови.

Я вам називаю тлумачення слів і понять із різних галузей, а ви повинні одним словом визначити, що це.

1. Плетене коло з квітів, листя, гілок (Вінок)

2. Музикант, який досконало володіє технікою виконання (Віртуоз)

3. Людина, яка веде за собою інших ( Ватажок)

4. Особа, яка виявляє відвагу, хоробрість і самовідвагу у бою і труді. (Герой)

5. Густий і дуже сильний дощ (Злива)

6. Прикраса з перлів, коралів, різнокольорових камінців, яку жінки носять на шиї (Намисто)

Ось і закінчилися наші конкурси. Ми дякуємо, вам за участь у конкурсах, вікторинах.

Круточала наша доле,

Не вода в ній - кров тече.

Козаку найперше - воля!

Козаку найперше - честь!

А прийшла лиха година -

Впав козак наш у траві,

Щоб іскрилась Україна

На гетьманській булаві.

Щастя вам, добра, радості, здійснення усіх ваших мрій! І нехай завершилась наша чудова подорож у славне козацьке минуле, та ви ще раз підтвердили, що козацькому роду - нема переводу!.


Чистіша від сльози хай буде.

( До Дня рідної мови).

Кожен народ має свою рідну мову. Для нас це – українська мова, мова наших предків, мова кохання і музики.

Рідна мово! Зелена діброво!
Чую пісню твою запалину.
Ти квітуєш пелюстками слова
У морозних димах полину.
Я прошитий травою густою
Я промитий Дніпром до кісток.
Рідна мово, без тебе ніхто я,
Мов відірваний вітром листок.
Я повітря вдихаю з тобою,
Усміхаюся днем голубим.
Я сумною твоєю любов’ю
Мудрі всесвіти мов полюбив

П.Перебийніс

На пропозицію держав – членів ЮНЕСКО Генеральна конференція організації у листопаді 1999 року проголосила Міжнародний день рідної мови, що вперше відзначався 21 лютого 2001 року на церемонії у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі.

У світі існує 6000 мов, чимала кількість перебуває під загрозою зникнення, тому і прийнято було це рішення.

Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні. Народні, колискові пісні зачаровують усіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і простотою. У них – материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедливості, щира віра в магічну силу слова.

(Звучить “Колискова”)

Мова завжди живе поряд з піснею. Бо ж наша мова, як чарівна пісня, що вмішує в собі палку любов до Вітчизни та ярий гнів до ворогів, і волелюбні думи народні, і ніжні запахи рідної землі. А пісня – це найдобірніша, найвиразніша мова.

Сьогодні ми з вами проведемо змагання майстрів слова.

І почнемо ми його з фольклору. Прислів’я, приказки, загадки, лічилки, скоромовки – ці духовні скарби з незапам’ятних часів живуть у народі, передаються з уст в уста, від покоління до покоління, збагачуючи нашу мову влучними висловами та дотепними жартами.


Конкурс 1. “Продовжи прислів’я”

  1. Рано встанеш – справу зробиш, пізно встанеш – день переведеш
  2. Сьогодні пан – а завтра пропав
  3. Весна гарна квітами, а людина характером
  4. Здобудеш освіту – побачиш більше світу
  5. Книга вчить, як на світі жить
  6. Не кажи – не вмію, а кажи навчусь
  7. Хто більше хоче знати, треба менше спати
  8. Розум за гроші не купиш
  9. Голова без розуму, як ліхтар без свічки
  10. Що написано пером, не виведеш і валом
  11. Робиш добро – не кайся, а робиш зло – зла й сподівайся
  12. Не одежа красить людину, а добрі діла
  13. Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько
  14. Краса до вінця, а розум до кінця
  15. Жінка чоловікові подруга, а не прислуга
  16. Чоловік у домі – голова, а жінка – душа
  17. Не той ворог, що перед тобою, а той, що за спиною

Конкурс ІІ. “Українські спотиканки”

Запрошуємо двох учнів повторити скоромовку-спотиканку:

Лізе кусіка
Із-за сусіка
Зуби зазубила
Очі заочила,
Руки заручила
Ноги заножила.

Наступний конкурс

“Фразеологічні забавлянки”

( “Не випустити пари з уст”, “Ріски в роті не мати”)

Ви повинні відгадати фразеологізми, які будуть показувати учні за допомогою міміки, жестів, пантоміми.

“За словом до кишені не лізти”

“Пригріти гадюку за пазухою”

“Держати язик за зубами”

“Намотати на вус”

Ніби води в рот набрати”

“Підкласти свиню”

Презентація книги “Скарбниця народної мудрості”. Х., 2008.


Пропонуємо вам конкурс “Дуель слів”.

Перед вами – табличка із словом “Мовознавство”. Слово складне, але з нього можна утворити безліч нових слів. На це завдання надається вам 2 хвилини.

Мова кожного народу неповторна і своя –

У ній гремлять громи в негоду,

У тиші – трелі солов’я.

На своїй природній мові і потоки гомонять,

Зелені клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Українська мова – найбагатша і наймелодійніша з усіх мов. Максим Рильський писав: “Любімо її, розвиваємо її. Борімося за красу мови, за правільність мови, за багатство мови”.

Перед вами кросворд. Завдання до нього дані російською мовою, а ви за допомогою словника впишите ті ж слова українською. Підказкою будуть вже вписані перші літери.

1) скамья – лава

2) баня - лазня

3) звено – ланка

4) мешок – лантух

5) цепь – лантюх

6) лакомство – ласощі

7) водяная лилия – латаття

8) ласковий – лагідний

Основоположником нової української літературної мови вважають Т.Г.Шевченка. Уперше в його творах українська мова забриніла з величезною силою. Про красу рідної мови, рідного слова писало багато письменників.


Пропоную конкурс “Мовний марафон”.

По черзі пригадуємо вірші, присвячені рідній мові, слову. А допомогти вам зможуть книги, які ви бачите на книжковій виставці “О мово! Хто без тебе я!”

У мові народу відбивається глибинна душа українця, який умів тяжко працювати, веселитись і приперчене слово сказати.

Пропонуємо подивитись, як учні інсценізують українську народну пісню “Ой там, на товчку, на базарі...”

Н. Левицький “Баба Параска і баба Палажка”.

А зараз до вашої уваги сторінка гумору “Сміхограй”

(читаються гуморески)

А може, серед вас є бажаючі почитати гуморески, або українські анекдоти.

А я хочу познайомити вас з переглядом літератури “Смійся на здоров’я”

(огляд книг українських гумористів)

Наступний наш конкурс має назву “Кого так називали...”

  1. Другом поневоленого народу? (Марко Вовчок, Бориса Грінченка, Тараса Шевченка)
  2. Народним учителем? (Ліну Котенко, Павла Тичину, Бориса Грінченка)
  3. Співцем горя народного? (Панаса Мирного, Павла Тичину, Івана Франка)
  4. Душевним, лагідним, чуйним? (О.Олеся, Т.Шевченка)
  5. “Чародійником?” (Леоніда Глібова, Павла Глазового, Василя Симоненка)

Конкурс “Літературний аукціон”

Я називаю вам прізвища автора, а ви поинні пригадати твір.

Тарас Шевченко “Видиш, брате мій”

І.Нечуй-Левицький “Кайдашева сім’я”, “Микола Джеря”, “Баба Палажка та баба Параска”

Іван Котляревський “Енеїда”, “Наталка-Полтавка”, “Москаль-чарівник”

Іван Карпенко-Карий “Сто тисяч”, “Хозяїн”, “Сава Чалий”

Іван Франко “Захар Беркут”

Павло Грабовський “Швачка”

Михайло Коцюбинський “Дорогою ціною”

(підсумки конкурсу)

В землі віків лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Ці слова актуальні й сьогодні, адже стаття 10 Конституції України, говорить “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.

Навік пройшла пора безсловна.

Цвіти і сяй, моя державна!

Ви чуєте, згадали знову

Про нашу українську мову?

Закон “Про мови”? Так, вітаю,

Я рідний мові присягаю.

Хочеться, щоб ніколи не вичерпувалася глибина народної мудрості, пісні, гумору, високих моральних засад. Щоб утверджувалося в нашій душі “чисте золото правди” і мрій широких розгін, щоб жила українським мова, жила і процвітала у кожній душі...

Кiлькiсть переглядiв: 0